Кожний вид мистецтва має свої
специфічні закони відображення життя, свої особливі форми, виразні методи і
свій матеріал.
Письменник пише роман повість,
поему, п’єсу, користуючись словом; композитор в своїй творчості користується
звуками музики; художник – фарбами; скульптор – пластичними матеріалами, а
хореограф – виразною пластикою тіла, рухами, мімікою і жестами.
Але всі види мистецтва об’єднує
одна ціль – створення краси, яка рівнозначна добру, душевній і фізичній
досконалості людини. Створена мистецтвом ідеальна краса народжує в людині
благородні наміри до самовдосконалення.
Хореографічне мистецтво – це унікальне
мистецтво. Тут злились в єдиному потоці: танець і пантоміма, музика і поезія,
скульптурні пози і пластика рухів, а також драматургія літературного твору.
В перекладі з грецької «хореографія»
означає «запис рухів». Але зміст
цього слова став значно ширшим і поняття «хореографія» в теперішній час включає
в себе все те, що відноситься до мистецтва танцю: і професійний класичний
балет, і народні, і бальні танці, і танець-модерн, і естрадні танці – все це
називається хореографією.
З давніх-давен танець прикрашав
життя людей. Танець в самому найпростішому своєму виді – це вирізні рухи
людського тіла, які підкоряються визначеному ритму.
Люди створили танець як одну з
форм художнього спілкування, як засіб вираження своїх думок і почуттів. "І чим
радісніші та життєрадісніші будуть наші танці, тим більше хореографічне
мистецтво хвилюватиме людей, бо танець – це завжди гімн щастю і добру” – так
говорив Ж.Ж. Новір.
Музика – основа хореографічного
твору і від неї залежить чи сприйметься хореографічний номер глядачем. Музика
повинна відповідати ідейному задуму балетмейстера і допомагати йому в розкритті
образу. Прослуховуючи музику, в уяві балетмейстера спочатку виникає музичний
образ, потім появляється після кропіткої роботи хореографічний образ.
Різноманітність рухів, логічна
послідовність фігур, швидкість і легкість, точність рухів, рівновага,
контрастність рук і ніг, темпу, фігур – все це якості хореографічного танцю.
В роботі над хореографічним
твором, над його художнім образом надзвичайно велике значення має творча фантазія хореографа.
Фантазія проявляється не тільки
при створенні танцювальних сцен, не тільки при створенні хореографічних
композицій, але й при написанні лібрето, придумуванні сюжету, розробці
композиційного плану, створенні образів.
Слухаючи музику балетмейстер в
своїй уяві створює хореографічний образ. Спочатку перед ним виникає ніби
загальний контур, потім окремі деталі образу: щоб зробити його живим
балетмейстером повинен дати йому можливість заговорити хореографічною мовою для
цього він створює його танцювальний текст.
В хореографічному творі один рух
породжує другий, вони логічно зв’язані і складають єдине ціле, єдину логічно
розвиваючу фразу, речення.
"Навчіть ваших виконавців танцювати, але хай танець їх
говорить, хай танцюючи вони живо малюють, хай будуть пантомімами, хай почуття
роблять їх прекрасними. Якщо жести і міміка кожного завжди будуть відповідати рухам
його душі, лише тоді вони виразять істинні почуття - і твір ваш оживе” – так
говорить Ж.Ж.Новер - великий французький реформатор танцю в своїй книзі "Листи
про танець і балет”.
